Було очевидно, що віддалена робота не залишиться без уваги і правового контролю. У зв'язку з неймовірною популяризацією дистанційної та надомної роботи виникло питання контролю з боку держави. Тому Верховна Рада України прийняла закон, який регулює дистанційну і надомну роботу. А також у законі дали визначення цим поняттям, як і годиться, описали правила трудового договору, права та обов'язки обох сторін. Як це вплинуло на українців і умови праці, належить розібратися.

Нагадаємо, що актуальною тема дистанційної роботи стала внаслідок пандемії COVID-19 і торкнулася не тільки освіти, а й працевлаштування. За цей період було зроблено кілька спроб узаконити дистанційну роботу. Оскільки на початку весни 2020 року було введено жорсткий карантин, то потрібно було швидко приймати рішення стосовно не тільки боротьби з вірусом, а й життя в цілому. Коронавірус залишив значний відбиток на економіці країни. Умови праці теж змінювалися в найкоротші терміни і доводилося адаптуватися під неконтрольований вплив пандемії. Рятувальним жилетом на той період став перехід на дистанційний режим. Таким чином, деякі роботодавці навіть відкрили для себе нові можливості і шляхи ведення бізнесу в тих умовах. Можна сказати, що був запущений незворотний процес, який і до цього дня має як позитивні, так і негативні наслідки.

Передумов було декілька, і стало зрозуміло, що після пандемії багато організацій і далі залишатимуться на дистанційному режимі. Особливо це стосувалося сфери ІТ. Зі зникненням чогось старого з'являється щось нове, так і тут: у рази збільшилися інтернет-продажі, стала активно розвиватися доставка, все, що можна було перевести на дистанційну форму роботи, перевели. Відповідно, з'явився попит на людей, які можуть це все підтримувати й обслуговувати, причому на далеку перспективу. Безумовно, компанії-гіганти зацікавлені організувати свою роботу так, щоб жодна пандемія чи інші можливі загрози не впливали на їхній дохід і продуктивність. Низка компаній, які розглядають дистанційну роботу як крок у майбутнє, дуже добре відомі по всьому світу – це Google, Microsoft, Apple, Samsung тощо. З фінансової точки зору це також є розумним рішенням, оскільки зменшуються орендна, комунальна плата та інші витрати, пов'язані з роботою в офісі. А якщо звернутися до статистики, то понад 35% населення країни перейшли на роботу з дому під час пандемії.

Виникла необхідність внести зміни до трудового законодавства. Причому, спочатку це були коригування Кодексу законів про працю. Потрібно було дуже швидко і точно дати визначення поняттям дистанційної та надомної роботи, а також гнучкого графіка. Ці заходи можна було віднести до чогось тимчасового, але коли стало зрозуміло, що пандемія не вщухає, а набирає нових обертів, кількість хворих стрімко збільшується, тема дистанційної роботи стала знову актуальною. Виникло питання створення закону, оскільки поправок було недостатньо.

У листопаді 2020 року знову підняли питання правового регулювання, і вже в лютому 2021-го Верховна Рада прийняла закон, який регулює дистанційну і надомну працю. Як згадувалося вище, в законі з'явилося чітке формулювання понять надомної і дистанційної роботи.

Надомна робота – форма зайнятості, яка передбачає наявність роботи, виконання якої відбувається за місцем проживання або в інших визначених трудовим договором приміщеннях за наявності необхідних технічних засобів.

Основною умовою надомної роботи є те, що працівник не може без попередження змінювати фіксоване місце роботи без узгодження з роботодавцем або уповноваженим органом. Для цього потрібно попередити роботодавця або уповноважений орган не пізніше ніж за три дні. Причому працівникові не можуть відмовити без будь-яких підстав.

Умови надомної роботи згідно з договором прирівнюються до звичайних щодо часу роботи, оплати праці та обсягу трудових прав. Тільки якщо в самому договорі є будь-які нюанси і поправки, умови змінюються.

Дистанційна робота – форма зайнятості, за якої роботодавець (замовник) та найманий робітник (виконавець) знаходяться на значній відстані одне від одного, робота виконується поза робочим приміщенням або територією власника, в будь-якому місці за вибором працівника і з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, наданих роботодавцем.

У такому разі працівнику має бути надане все необхідне обладнання, а також покриватися витрати, пов'язані з цим. Працівник може сам визначати місце роботи і, згідно з договором, має право перериватися на відпочинок під час роботи.

Також працівник може переходити на дистанційну роботу, якщо щодо нього були вчинені дії з ознаками дискримінації. Але це дозволено за умови, що таке можливо, і терміном до двох місяців.

За умов як надомної, так і дистанційної роботи працівник підписує трудовий договір і має бути ознайомлений з правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором та іншими документами. Це можливо як за очної зустрічі, так і дистанційно, шляхом обміну електронними документами. Також роботодавець має право знати про місце, де будуть виконуватися трудові обов’язки.

При цьому залишається можливість комбінувати роботу в звичайному режимі з дистанційною, що фіксується в договорі з урахуванням перерахованих вище правил.

Ще один приємний момент для працівників: відповідно до закону графік дистанційної роботи може бути гнучким і обговорюватися з роботодавцем. Це означає:

• робочий день буде досить гнучким і його можна буде розбивати на частини;

• можна буде самостійно встановлювати час роботи;

• час перерви для відпочинку та їжі може змінюватися.

Звичайно, ці моменти обговорюють і застосовуються лише в тих випадках, коли це можливо і не впливає негативно на робочий процес. Тим більше, що роботодавець залишає за собою право застосовувати звичайний режим роботи у випадках, коли це необхідно. Ці та всі інші моменти обговорюються працівником і роботодавцем в індивідуальному порядку, а також фіксуються в трудовому договорі.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що нововведення покривають величезну кількість питань щодо дистанційної роботи. Але при цьому залишається багато аспектів, які вирішуються і уточняються в договорі між працівником і роботодавцем. Закон не відповідає на всі питання, а лише спрямовує, контролює і підтримує порядок праці.